АП: Де ви живете, чим ви займаєтеся?

І: Я живу в Санкт-Петербурзі, працюю медичною сестрою.

АП: Ви працюєте в якійсь лікарні?

І: Так.

АП: А ви можете назвати місце, де ви працюєте?

І: Можна я не буду його називати?

АП: Добре.

І: Тому що воно федеральне.

АП: Я зрозуміла вас. То есть це державна установа.

І: Там можуть бути свої складнощі, так.

АП: Я зрозуміла вас.

І: Ну, взагалі не маю права його називати, не тільки вам, а… Без розголосу.

АП: Це якась закрита установа?

І: Не закрита, але… Фотографувати нам не можна, де ми працюємо.

[...]

АП: Давайте дізнаємося вашу історію в загальних рисах. Розкажіть, будь ласка, що і коли сталося?

І: Моя бабуся, вона проживала в місті В'ятські Поляни Кіровської області. Це місто рідне для мене, хоча зараз я вже живу в Санкт-Петербурзі. Вона була досить літньою, вона 38 року народження. Але вона жила повністю самостійно, вона доглядала за будинком, доглядала за городом.

АП: Вона жила в приватному будинку?

І: Так, це приватний сектор. Вона жила там з середини 70-х років, якщо я не помиляюся, тобто це було до мого народження. Тобто такий от бабусин будинок. Дуже близько, там відстань менше кілометра, живуть її старший син і молодша дочка, моя мама. Тобто вона була під наглядом. До неї щодня хтось із них приходив уранці або ввечері, іноді уранці і ввечері. І в минулу середу мій дядько коли прийшов, він виявив, що бабуся жорстоко вбита. Вбита сокирою.

Викликали медиків, викликали правоохоронні органи. Нам пощастило, що у сусіда були камери відеоспостереження на вулицю, які дозволили встановити особу, хто приходив, хто міг це зробити. Був затриманий Іван Россомахін. Бабуся його знала, тому що колись студентом він орендував у неї кімнату. Не постійний найм житла – це була така кімната на ночівлю, якщо він не міг поїхати в своє село.

АП: Він орендував у неї кімнату в цьому будинку?

І: Так, в цьому будинку. Це було, я можу помилятися, але точно більше 14 років тому. 14 років уже моїй доньці, це було раніше. Це було таке місце на ночівлю, коли студенти після навчання не могли поїхати в своє село, вони десь зоставались. Бабуся таким хлопцям здавала.

АП: Я зараз уточню: тобто вони не могли поїхати з цього села, де вона живе? Я правильно розумію, що це…

І: Ні, це маленьке місто, там є свій навчальний середньо-спеціальний заклад.

АП: А що це за заклад? Це якийсь технікум?

І: Ну так, там є технікум і є професійне технічне училище.

АП: У нього є якийсь напрямок?

І: Я не можу пригадати… Ну, там технікум, він машинобудівний, а профтех училище, воно таке якесь… Не можу точно сказати.

[...]

Він там навчався. Моя бабуся дружила з усім світом і в 85 років пам'ятала дні народження всіх родичів. Були родичі, про яких я [тільки] чула, а вона точно знала, коли у них день народження і дзвонила вітала. Тому, ймовірно, бабуся його пам'ятала.

І коли ми стали з'ясовувати, виявилося що це був найманець ЧВК «Вагнер», який відслужив на Україні, який уже кілька днів тримав у страху [сусідів], бігав з цією сокирою по вулиці…

АП: Ось цього міста?

І: Ні, свого села, Новий Бурець. І якимось чином він опинився… Хоча він повинен був взагалі поїхати. Наскільки я зрозуміла, правоохоронні органи поставили йому умову поїхати.

АП: А з чим це було пов'язано і куди він повинен був поїхати?

І: Я не можу сказати, куди він повинен був поїхати, але це було пов'язано з його неадекватною поведінкою. Люди в селі його вже просто боялись, і люди відмовлялись виходити на вулицю. Це я знаю з публікації «Медузи». Люди боялись і просили представників правоохоронних органів відгородити село від нього.

Ця людина чомусь опинилась в будинку моєї бабусі, жорстоко її вбила. Його заарештували, але він не дає зізнавальних показань. Відомо, що з травня-місяця у нього укладений новий контракт з ЧВК «Вагнер». І чому я погоджуюся на будь-яке спілкування з усіма журналістами – тому що це історія, яку просто можуть злити, зам'яти, визнати його невинним.

АП: Скажіть, будь ласка, зв'язувались ви ще з якимись журналістами окрім нас?

І: Так, з «Холод» і «Медіазоною».

АП: Ви так само записували з ними інтерв'ю, правильно я зрозуміла?

І: Так. Але я так зрозуміла, що вони отримали мої контакти від вас, тому що в Інстаграм я тільки вашому представнику дала свої контакти.

АП: Можливо, так, колеги передали. Давайте більш детально поговоримо про те, що сталося. Скажіть, будь ласка, як ваші близькі дізналися про те, що сталося? Наскільки я розумію, вам зателефонував ваш дядько?

І: Там ще одна історія, пов'язана з тим, що я спочатку дуже яскраво і чітко висловлювала антивоєнну позицію. І в моєму близькому колі спілкування немає людей, які підтримують війну. З близьких людей мені [ні з ким] не довелося припиняти спілкування. Але були ті, хто сам перестав зі мною спілкуватися. Я не соромилась: у мене на Фейсбуці є пости, і в Інстаграмі я дуже чітко висловлювала свою позицію з перших днів. Тому мої батьки просто вирішили приховати від мене причину.

АП: А ви з батьками сходилися у поглядах?

І: Так, з батьками ми сходимося у поглядах повністю.

АП: Ваші батьки живуть там, вірно?

І: Так-так-так. Мої батьки просто… У них досі є тенденція опікування, оберігання. Вони знали мою реакцію, і вони не хотіли, щоб я тривожилась. Тому я знала, що бабусі не стало, але як причину я просто вирахувала сама, побачивши публікацію на «Медузі». Тому що занадто багато факторів збігалось.

АП: Тобто ця публікація вийшла без вашої участі?

І: На «Медузі» без моєї участі, я звідти дізналась, так. Я так розумію, що з федеральних РІА "Новости" опублікували.

АП: До цього ви сказали, що вам зателефонував дядько і сказав про жорстокість цього вбивства. Поясніть, будь ласка…

І: Ні, дядько знайшов, дядько не дзвонив. Дядько прийшов увечері до бабусі. Я сказала, що дядько прийшов і виявив. Там два дядьки фігурують в цій історії, але жоден з них мені правди не сказав. Один дядько знайшов, а другий дядько просто зі мною передзвонювався – татів старший брат, з іншого боку. Тобто я йому намагалась зателефонувати, дізнатися, що сталося. Він сказав: «Я від тебе дізнався, що бабусю…».

[...]

АП: Тобто батьки вам просто…

І: Вони від мене приховували, так. Я дізналась з «Медузи», покликала свого брата, кажу: «Давай подзвонимо мамі». Ми стали разом дзвонити мамі, і мама вже сказала, що так, так і йдуть справи.

Досі ще не розгортається слідство. Там все дуже повільно рухається, тому що це дуже маленьке провінційне містечко. Чекають судмедекспертів з Кірова, з обласного центру, це 350 кілометрів. У нас поруч Казань, але Кіров знаходиться у віддаленні. І слідство ще не починається, але відомо, що зізнавальних показань Россомахін не дає. Слідство затягується, і не до кінця зрозуміло, до чого це може призвести. Це одна сторона медалі. Інша сторона медалі — те, що він не один такий. Звільнений неадекватний чоловік, який повинен відбувати ув'язнення ще дуже багато років.

АП: Давайте повернемося до деталей цієї історії, відновимо ланцюжок подій. Вам зателефонували батьки в минулу середу, правильно я розумію?

І: Ні, мама зателефонувала мені взагалі не в середу, а в п'ятницю уранці і повідомила, що бабусі не стало, що в суботу будуть похорон. Я сказала: «Мам, чому ти мені так пізно…», — вона каже: «Ну, ти ж не зможеш, напевно, приїхати». Я кажу: «Ну, ймовірно, зараз я вже точно не зможу приїхати». Вона така: «Ось і не треба». Ну, я відчула, що мама щось недомовляє. Вибачте, я просто через торговий центр доходжу до дому.

АП: Так, звісно. Що було далі?

І: Зрозуміло, що все це дуже сумно і печально, але в 85 років це трапляється, я як медик дуже добре це знаю. У мене таке, напевно, проф деформоване ставлення до смерті. Але якщо ще у вівторок увечері говорили про те, що бабуся хоче поїхати в Казань, а потім мені кажуть, що в середу її не стало, я для себе зробила висновок, що якийсь дуже скоропостижний стан призвів до того, що бабусі не стало. Тому мені було дуже сумно, печально і гірко, але це логічний підсумок подій, людського життя.

АП: Вона збиралась в Казань по якихось своїх справах?

І: Так, у неї там живе подруга її дочки, подруга дитинства її середньої дочки. І періодично вона туди…

АП: Тобто вона настільки самостійна?

І: Вона повністю самостійна була. Абсолютно самостійна людина у здоровому глузді, світлій пам'яті, і все у неї було прекрасно. Були проблеми зі здоров'ям, але не такі, які прикували б її до ліжка або прив'язали б до дому.

АП: Далі ви почали читати репортажі, матеріали…

І: Я не стала навіть шукати, я просто натрапила на «Медузі» і побачила В'ятські Поляни. А у нас періодично чомусь В'ятські Поляни фігурують в якихось кримінальних зведеннях – не прям часто, але трапляється. І я така: "Ну, знову В'ятські Поляни…" Стала далі розглядати і побачила, що там син знайшов 85-річну жінку у себе в будинку, це було в середу. І після цього я вирішила, що треба з'ясувати у мами, чи так це.

АП: Ви маєте на увазі, з'ясувати, чи була це саме ваша бабуся?

І: Так-так-так. Тому що занадто багато всього зійшлось. На пряме питання, звичайно, мама мені відповіла правду.

АП: Як вона пояснила, чому вона не сказала вам раніше?

І: Ну, вона, знаєте, як Марія Певчих у Дудя сказала, що її в групу певну не взяли за радикалізм. У мене і так батьки бояться. [...]

Тому що коли у вересні в Херсоні був убитий [диригент] Юрій Керпатенко, це друг мого двоюрідного брата…