Текст публікації в Instagram
Переклад, створений ШІ, може містити помилки або неточності.
Ми сиділи на кухні, обідали. Думали піти погуляти. Почалася тривога.
Ми швидко пройшли в укриття — наш коридор. З 24 лютого ми завжди ходимо в коридор.
Ракету, яка влетіла, її не було чути зовсім. Вибух не був таким гучним, було відчуття, що ракета застрягла в будинку.
Почали обвалюватися плити. Звук — як доміно складається.
Я одразу притиснула племінницю до себе. Я не плакала, старалася її заспокоювати. [Вона] постійно повторювала: «Мені страшно».
Ми чули крики людей. Страшні, жахливі крики. Досі я їх чую.
Нас врятувало правило двох стін. Ми відбулися невеликими подряпинами. Дивом вижили всією сім’єю.
Батьки вибігли на кухню й сказали, що сусіднього під’їзду немає.
Було сильне задимлення. Сусідні машини горіли, і вся ця гар заходила в квартири. Дихати було практично неможливо.
Племінниця перша зметикувала, сказала: «Треба намочити ганчірки». Намочили, приклали до рота.
Почали збирати речі. Намагалися знайти Алісу, кішку, але не могли. Зібрали сумки: трохи їжі, води, документи, й почали спускатися.
Рятувальники ДСНС (колишня назва — МНС — СП) стукали в двері. Казали: «Живі ви? Виходьте».
Ми стукали теж у сусідні квартири, ніхто не відчиняв, видно не було вдома сусідів. Ми вийшли на вулицю.
Нас зустріла сестра з чоловіком. Вони живуть за 15 хвилин їзди. Ми постояли якийсь час у дворі, дивилися на цей жах.
Страшні кадри були — все в диму, видимість метри три. Машини, які навпроти мого вікна були, обвуглилися, як в апокаліпсисі.
Ми поїхали в квартиру до чоловіка сестри. Пили заспокійливі, ромашковий чай. Поїли й намагалися заснути.
Перед сном племінниця [своїй] мамі розповідала про момент, коли ми сиділи в коридорі: «Там такі страшні звуки були, павичі кричали голосно». Дитячій психіці здалося, що кричали павичі, а не люди.
Я дуже переживала за нашу сусідку з першого поверху. Це її під’їзд, куди влучила ракета. Вона стояла на кухні, і їй осколок потрапив у спину.
Осколок виймали живцем і зашивали живцем. Вони живі залишилися дивом, [навіть] їхню морську свинку знайшли.
Я сьогодні в машині вперше заплакала (інтерв’ю було записане 15 січня — СП). Було страшно зайти знову в квартиру. Я зупинилася на секунду, видихнула, зібралася й пішла: треба було зібрати речі, мозаїки, документи.
Обшукали всі нори, куди кішка могла забратися, відкрили шафу. Вона сидить переляканa, тремтить. Капнули їй на холку заспокійливі, її трохи відпустило.
Квартира наша в аварійному стані. Вибило всі вікна, телевізор і шафи, повибивало всі скляні речі. Ялинка полягла, всі іграшки поламалися.
Будинок доволі довгий, але вікна всюди повибивало. Навіть через п’ять під’їздів. Сказали, спочатку розберуть завал, потім уже оцінювати стан [будуть].
Можливо, його будуть зносити. Це дуже сумно, в голові не вкладається. Я виросла в цій квартирі, 27 років прожила. У мене є своя кімнатка, свій мозаїчний шлях я починала в цій кімнатці, робила свої перші роботи.
У нас дружний двір. 24 лютого всі робили коктейлі Молотова. Досі все як у тумані: не віриться, що немає людей, яких ти знав.
