Я не відразу впізнала, що це наш тато

Дзвонить моя хрещена: «Сабіночка, здається, в будинок [батьків] влучила ракета». І зв’язок обірвався.

Чоловік почав дзвонити друзям, які живуть на Перемозі (Набережній Перемоги — СП). Сказали, що влучили в будинок біля Макдоналдса. Я розумію, що це будинок батьків.

У мене паніка, сльози. У мене дуже близькі з ними стосунки, вітчим називає мене дочкою, і для мене він теж батько. Чоловік туди поїхав, я в істериці бігаю, дитина плаче, я не знаю, як кому зателефонувати й що дізнатися.

Мені дзвонить лікар швидкої допомоги з маминого телефону й каже, що мама зараз їде до лікарні Мечникова (Обласна клінічна лікарня імені І. І. Мечникова — СП). Вона видала якийсь звук, щось намагалася сказати.

Приїжджаю до лікарні. Дуже багато людей, усі шукають своїх близьких, лікарі на розриві.

Мама в реанімації. Тата в списках немає ні на місці трагедії, ні в лікарні.

Проходить, за моїми відчуттями, дві години. Я в часі загубилася, якщо чесно. Бачу, завозять чоловіка. Я не одразу впізнала, що це наш тато.

Мимохідь побачила — у нього дуже гарна білосніжна посмішка. Побігла за кушеткою: «Зачекайте, я знаю цю людину». Він був увесь у крові, обличчя перебинтоване.

Я до нього підбігла, плачу. А він каже: «Дочечка, це ти?» Я кажу: «Так-так-так, ти, будь ласка, тримайся». — «Все буде добре».

Проходить, мені здається, ціла вічність. Виходить лікар, який з мамою працював: «[Її] життю ніщо не загрожує, можете до неї пройти в палату».

Я себе заздалегідь підготувала, не знала, в якому вона стані. Беру її за руку, починаємо плакати. У неї був шоковий стан, ми товком не спілкувалися, просто плакали.

Я її намагалася підбадьорити. Перше, що вона запитала: «Як Олег?» Наш тато.

[Перед вибухом] Вони сіли їсти. Мама сіла лівим боком до вікна, а вітчим — навпроти вікна. У них гарний вид на набережну, ялинки, Дніпро.

Мама каже, побачила спалах і її оглушило. Потім бачить: батько наш у крові. З неї теж ллє кров.

Вони намагалися відчинити двері, щоб вийти з квартири. Двері заклинило.

Батько почав втрачати свідомість. Мама підійшла до вікна, щоб просити допомоги. Рушником махала, щоб її побачили, кричала.

Зателефонувала моїй сестрі: «Ми стікаємо кров’ю, врятуй нас!» Сестра поруч живе, вона була перша на місці. Показувала рятувальникам маму: «Ось, ось, допоможіть, будь ласка». Рятувальники кричать: «Ідіть на балкон, ідіть із кухні!» Там могло все обвалитися будь-якої миті.

[Мама] перейшла туди, почали її витягувати, вона кричить: «Там мій чоловік, ви ж витягнете його за мною?» — «Так, звичайно». Щось завадило: його привезли [до лікарні] пізніше, ніж її.

У мами травмована ліва сторона обличчя, безліч швів, шрами, гематоми. Дуже багато осколкових поранень. Коли їй уже можна було привстати [у лікарні], вона побачила, що з неї обсипається скло.

У вітчима немає живого місця на тілі, він втратив багато крові. Було питання, чи буде він бачити. Слава Богу, бачить.

Я хотіла б знайти пластичних хірургів, щоб їхні обличчя привести до більш нормального вигляду. Але головне, що вони залишилися живими, це якесь диво.

З цією квартирою пов’язано дуже багато приємних спогадів. Вітчим багато душі вклав у ремонт. Ми проводили там сімейні вечори. Коли я була вагітна, ми там влаштовували gender party (вечірка, де близьким повідомляють стать майбутньої дитини — СП). Таке домашнє батьківське вогнище.

Жити там уже неможливо, під’їзду немає. Мені дуже боляче, я морально не готова туди їхати. Сестра намагалася потрапити до квартири, забрати звідти документи, але не дають дозволу.

Іде колосальна підтримка від людей. Я виклала пост [в інстаграм], що в будинок батьків влучила ракета. Мені почали писати друзі: «Чому ти не надсилаєш реквізити?» Почали робити репости, просити блогерів відмічати.

Люди почали надсилати гроші, пропонують житло. Волонтери привозять одяг, гігієнічні засоби. Магазини пропонують усе найнеобхідніше [безкоштовно]. Блогери мені писали: «Ми скинули [гроші] від себе, від підписників, тримайтеся». Я такого не очікувала.

Я дуже переживаю за людей, яких немає в соцмережах. Зараз почали виставляти їхні реквізити й фотографії. Дуже хочу, щоб про них почули.