Розшифровка
Переклад, створений ШІ, може містити помилки або неточності.
КА: Ніхто вас як професіоналку не готував до того, що почнеться війна і доведеться працювати з людьми, які пережили її або переживають просто зараз. Як ви адаптувалися професійно? Що довелося терміново вивчати, щоб допомогти людям? Де ви шукали інформацію — чи існує вона, чи довелося з нуля самій вигадувати, як адаптувати сесії до воєнного часу?
ИМ: Ви маєте рацію, ніхто мене не готував до того, що доведеться працювати з людьми, які переживають війну. Але мене готували до того, щоб працювати з людьми, які переживають горе, втрату, втрату опор і крах цінностей, переосмислення всього життя. Просто довелося скласти все це в один пазл і масштабувати. З явних «підвищень кваліфікації» — доводиться шукати всі можливі матеріали з роботи із сексуальним насильством під час війни. Допомагає досвід колег з Донбасу, Північного Кавказу. З усього світу по ниточці збираємо.
КА: Багато хто з тих, кому вдалося виїхати із зон бойових дій, соромиться жити далі, відчуває провину за те, що вони вибралися, а інші — ні. Як ви працюєте з тими, кому довелося виїхати?
ИМ: Частіше провину за можливість продовжувати жити «нормально» відчувають ті, хто й до війни був схильний себе карати за всі гріхи. Війна мало привносить нових феноменів у терапію, але дуже багато висвітлює вже наявних. Тож працюю як і раніше й нагадую клієнтам, що горе — не великий пиріг, і від того, що вони відхоплять собі шматочок, менше у світі його не стане. А ось радість — ще й який пиріг, його треба примножувати.
КА: Як ви працюєте з тими, хто просто зараз під обстрілами або в безпосередній близькості від бойових дій? Які методи ви використовуєте в роботі з ними?
ИМ: Якщо людина просто під обстрілами — їй зазвичай не до терапії. Я з цими клієнтами просто тримаю зв'язок текстово, нагадую їм їсти й пити, дихати, розминати руки й ноги, спати скільки вийде. Але це загалом зараз і є основний метод роботи — углиб травми не ліземо, емоції не розкопуємо. Людина вибудовує для себе психологічні захисти, заморожує почуття — це зараз допомагає їй вижити, і я не маю права ці опори руйнувати. Працюю з тілесними симптомами й відчуттями, допомагаю якимись технічними порадами на кшталт того, як упоратися з панічними атаками або вийти з конфлікту з родичами.
КА: Ви писали в Instagram про те, що одне з великих питань у терапії зараз — це як працювати з тим, що не лише війна йде, а й відбувається насильство. Розкажіть детальніше про це і про те, як ви думаєте з цим працювати.
ИМ: Війна — це найглибший стрес. І для тих, хто ніколи з цим не стикався, і для тих, хто вже стикнувся. Я навіть не знаю, кому гірше. Є люди, які у 2014-му тікали від війни зі сходу України в центральні зони, а тепер їм знову доводиться тікати. Потужне потрясіння для психіки. З іншого боку, насильство — теж найглибший стрес, найтяжча травмуюча подія. Виходить, що людина одразу на кількох рівнях переживає жорстоке порушення меж — особистих, фізичних, колективних, територіальних. Тобто я працюю, грубо кажучи, за старими протоколами, але враховуючи, що травма в кілька разів підсилена.
КА: Ви публікуєте в соцмережах різні пам'ятки. Як на них реагують читачі? Як ви вирішили їх робити?
ИМ: Такі пам'ятки в моїй голові зазвичай народжуються під кінець робочого дня. У мене клієнти з різних країн, у різних ситуаціях — хтось виїхав, хтось залишився, росіяни, українці, різного віку й різною мірою знайомі з війною. Часто на сесіях народжується якась важлива фраза, що допомагає клієнту саме в його ситуації. Наприкінці дня я збираю їх в одну пам'ятку, і виходить збірник важливого для великої групи людей. Реагують здебільшого добре, дякують за цінні нагадування. Але скрізь є люди, які, знаєте, як у маршрутці — їм то дує, то душно. Знайдуть до чого причепитися. Але вони під кожним постом є, не лише під пам'ятками.
КА: Розкажіть про свою позицію щодо важливості питань фемінізму в сьогоднішніх умовах.
ИМ: Знов-таки, війна висвітлила те, що вже було у світі, й те, що вже було в мені. Я феміністка, я багато працюю з жінками, багато роблю для того, щоб жінки відчували в собі опору й право на будь-який свій прояв. І те, що зараз відбувається — насильство, утиск прав, стереотипне мислення — не нове. Просто на все це зараз світить дуже яскравий софіт. Гірко, що такою ціною, але це змушує людей змінювати точку зору й допомагати.
КА: Ще ви писали про важливість побутових звичок та їхню трансформацію в умовах війни. Розкажіть про це.
ИМ: Побут — це наша опора й стабільність у всі часи. Наші звички, речі, що нас оточують, ритуали, які ми собі створюємо, щоденна рутина. Коли великі опори руйнуються, залишаються маленькі — завантажити прання, вмитися ввечері пінкою, випити чаю вранці. Дуже важливо зберігати в собі відчуття хоч якоїсь стабільності, інакше психіка не витримує такого напруження.
Водночас я завжди нагадую підписникам і клієнтам, що деякі звички можуть лише погіршити стан, якщо в мирний час вони вимагали певних зусиль. Зараз усі внутрішні й зовнішні зусилля спрямовані на виживання, на адаптацію, на те, щоб просто, вибачте, не з'їхати з глузду. Якщо додати сюди щоденне читання іншою мовою або, наприклад, сорок присідань, це може лише погіршити внутрішній стан і забрати останній важливий шматочок сил. Тому потрібно спостерігати й обережно обирати стабілізатори та опори.
КА: Як українцям справлятися з великою кількістю агресії від людей з Росії? Чи багато людей з нею стикаються?
ИМ: Починаючи з 24 лютого п'ятдесят мільйонів українців щоденно стикаються з агресією з боку людей з Росії. Не думаю, що на цьому тлі багато хто звертає увагу на коментарі в інтернеті. Люди звикли до ботів, звикли до неадекватних — зараз це лише підтримує бойовий дух. Через ненависть і русофобію, на жаль, але на війні вибирати не доводиться. Для тих, кого агресія з боку росіян зачіпає, я нагадую, що це захисні механізми різного спектру, і спрямована ця агресія насправді не на вас. Шульман добре й просто пояснила про ідентифікацію з агресором: «Приєднаюся до аб'юзера, щоб мені не дісталося».
КА: Гостре відторгнення всього російського — це нормальна реакція зараз. Як ви думаєте, що буде відбуватися в цьому плані далі?
ИМ: Так, русофобія зараз процвітає й підтримує сили та віру в швидку перемогу. На жаль, війну не виграти за великої любові та співчуття до супротивника. Мені важко прогнозувати — я вірю, що цей накал спаде, але колишнього ставлення до росіян і російської культури вже не буде, це точно.
КА: Люди в Україні починають звикати і до обстрілів, і до сирен. З одного боку, це добре — це здорова реакція, адаптуватися. З іншого боку, так можна втратити пильність, притупляється сприйнятливість. Як у таких умовах можна і не втратити зв'язок з реальною загрозою, і захистити свою психіку?
ИМ: Як каже мій супервізор: «Якщо ракета влучить — уже не боляче, а якщо не влучить, то навіть приємно». Люди, які перебувають у безпосередній зоні бойових дій, не втрачають пильності, повірте. У них просто немає такої можливості — звуки бомб, що розриваються, або снарядів, що влучають у сусідні будинки, це не сирена, до них практично неможливо адаптуватися й сприймати спокійно. А люди, які перебувають у відносно безпечних і звільнених зонах зараз, навряд чи могли б убезпечити себе більше. Вони можуть не втрачати пильність і щоразу бігти в підвал — це ризик бути заваленими. Можуть не втрачати пильність і бігти в коридор чи ванну — але жодна подвійна стіна не врятує їх від снаряда. Страшно таке говорити, але тут або пощастить, або ні. Тож у тих випадках, де більше себе вже не вбезпечиш, краще все-таки адаптуватися й дати собі хоч трохи відпочинку.
КА: Ви самі перебуваєте в Україні. Як ви працюєте в таких умовах?
ИМ: Закриваю вікна щільніше, щоб сирени не заважали вести сесію… Жартую, звісно. Я обговорила з клієнтами, що будь-якої миті хтось із нас може скасувати сесію безоплатно — якщо раптом сирена, якщо щось прилетіло поруч, якщо просто дуже тривожно й немає сил працювати. Багато в чому те, що я перебуваю в Україні, виявляється цілющим. У тому сенсі, що мої слова ніби набувають більшої ваги, наче я говорю від імені українців. Клієнтам з Росії важливо чути, що я не злюся на них і не виню їх — і це для них терапевтично. Клієнтам, які звинувачують себе за те, що вони не під обстрілами, я кажу: «Я тут, з тобою, хоча в моїй країні війна. Твої проблеми не менш важливі, я переживаю за тебе». Звісно, це працює не скрізь.
КА: Робота з тими, кого травмувала війна, і для вас дуже травматична. Як ви справляєтеся з цим?
ИМ: Ні, робота для мене не травматична. Війна для нас із клієнтами однаково травматична, а робота — однаково цілюща. У професійному колі це всі знають, а для людей «з вулиці» це сюрприз — але терапевт зцілюється через клієнта. Це велика тема, не на часі її розгортати. Просто скажу, що кожен видих клієнта, кожне його полегшення, кожен дозвіл горювати допомагає й мені теж.
