В школу заходили, роздягали, шукали татуювання, надягали відра на голову, катували, а потім розстрілювали

Чоловік із даху побачив, що в сусідньому дворі лежить труп чоловіка. Його застрелили в голову. Було видно, що спочатку його поранили в ногу, він утікав. У нього була розрізана штанина до стегна, він перетягував ногу, щоб зупинити кров.

Мого сусіда підстрелили. Він залізав на дах, щоб його відремонтувати, і йому вистрілили теж у ногу. Пощастило, що було наскрізне поранення, не пошкодили кістку. А ми тільки завдяки тому, що залізали на дах, ловили мобільний зв’язок, постійно під ризиком були.

Нашу сусідку вбили — літню жінку, яка через дорогу жила. Наші сусіди підірвалися на міні, коли на машині їхали, хотіли евакуюватися. Жінка була сильно травмована, але вижила, а чоловік і дитина загинули. Навіть коли не було вибухів, я постійно чула стрілянину. Коли я вже вийшла [через кілька днів], побачила, що вздовж доріг просто лежать розстріляні мирні жителі, виходить, вони кого бачили, в того й стріляли.

Сусіди нам розповідали, син їхніх друзів прибіг, питав, чи треба чимось допомогти. Розповів, що його біля залізниці спіймали росіяни, змусили роздягнутися, шукали татуювання — і він огризнувся. Росіянин прикладом автомата вдарив йому в обличчя й запхнули в танк. Через якийсь час він почув сильний вибух, а потім тишу. Він зсередини відкрив цей люк і втік.

На Вокзальній вулиці взагалі коїлися звірства аж до зґвалтувань, до знущання над людьми в укритті. До нашої школи заходили молоді хлопці, роздягали, шукали татуювання, надягали відра на голову, знущалися, катували, а потім розстрілювали.

Питали, ким працюєш, якщо казали — вчителем, вони розстрілювали одразу. Нібито вони навчають дітей нацизму, фашизму. А хто, врешті-решт, виявився фашистами, якщо вони вбивають мирних жителів, аж до дітей? А дівчаток, коли ґвалтували до такого ступеня, казали — щоб ви ніколи народжувати не могли нацистів, це нормально? А їхні методи не нацистські?

Щодо того, що гуманітарка була від росіян: про що ви говорите?! Там розгромили всі магазини, вони обкрадали будинки. Потім чоловік до сусіднього будинку зайшов, там собаку вбили в дворі, видно було, що прикраси шукали, там усі сумки були вивернуті. Порівняно з тим, що я потім побачила, це ще дрібниці.

Щодо фоток, що там розповідають — живі трупи, намалювали, актори, чому вони не розклалися… Вони не розклалися, тому що в нас мороз — до мінус 18 доходило! Це була маса людей, а я не кажу ще про людей у будинках, у дворах, у погребах, яких тільки потім стали знаходити, коли російські війська виїхали.

У мене дві рідні сестри живуть в Італії, одна двоюрідна — в Росії, вони мені, попри те що я їхня родичка, все одно не вірили. Вони казали: «А ти впевнена, що це росіяни, це, мабуть, українці перевдягнулися?».

Я евакуювалася 21-го. Під тиском дочки, родичів, вони ридали-плакали, переживали. Чоловік категорично відмовився, сказав, що залишиться в Бучі, що він тут потрібніший. Старенькім бабусям, які не могли евакуюватися, допомагав з їжею. Підгодовував котів і собак, які залишилися сусідські. Ми переїхали залізничні колії, і там був блокпост росіян. Вони навели на нас автомати й сказали: — Розвертайтеся або будемо стріляти. — Ми евакуюватися. Як ми потрапимо туди? — Якщо не розвернетеся, будемо стріляти. І скажіть спасибі, що не розстріляли. Завдяки водієві, він знав усю Бучу досконально, дісталися зрештою.

Про те, що ґвалтували не тільки дівчат, а й маленьких дівчаток — це правда, це реальність. Моя дочка виросла в Бучі, у неї там дуже багато однокласників, знайомих, на їхніх очах це все відбувалося. Вона це все знає з перших вуст.

У мене вчора з кутаїського телебачення брали інтерв’ю й запитали: «Як ви думаєте, коли закінчиться війна?».

Розумієте, це питання до всіх тих людей, хто вірить путінській пропаганді. Поки вони будуть вірити цій брехні, цій жахливій неправді, не вірити навіть своїм родичам, які перебували в епіцентрі всіх цих подій, я не знаю, як це сказати й пояснити.