Текст публікації в Instagram
Переклад, створений ШІ, може містити помилки або неточності.
Я познайомилася зі Стасом понад три роки тому в Харкові, хоча ми обоє родом із Краматорська. Це було знайомство через листування, він написав мені в інстаграмі.
Коли у 2014 році почалася війна, Стас ще не був повнолітнім. Але його не полишала думка, що треба захищати батьківщину. Він дочекався повноліття й у 2020 році вирішив, що піде до «Азову». Пройшов курс молодого бійця й став військовим.
У 2021 році я переїхала до Маріуполя. Вирішила, що буду з цією людиною до кінця.
20 лютого 2022 року в нас збігся вихідний, була неділя. Було дуже багато планів: щось купити, прибирання, готування, хотілося його максимально продуктивно провести. Але ми прокинулися… У мене чуття було якесь, я не хотіла вставати. Ми просто лежали, багато обіймалися, дивилися фільми. Вийшли тільки ввечері — на сеанс тату.
Стас вибрав ескіз — слово «AMOR», перекладається як «любов». Я саме таку хотіла.
Коли мені почали набивати татуювання, Стасу зателефонували й сказали, щоб він терміново їхав на базу. Ми навіть не встигли обійнятися. Він тоді сказав, що це просто навчання. З того моменту дзвонилися, але більше не бачилися.
Від того дня, як він поїхав, ми з нареченою друга Стаса почали ночувати одна в одної. Хлопці вирішили, що нам так буде простіше.
24 лютого спочатку їй, потім мені дзвінок: «Терміново беріть сумки й виїжджайте з міста». Ми намагалися, але 24-го ні автобуси, ні потяги не їздили. Ми виїхали тільки наступного ранку, я поїхала до Краматорська до батьків.
Коли я щойно виїхала з Маріуполя, зв’язок зі Стасом був майже щодня до 28 лютого. Потім він вийшов на зв’язок тільки 9 березня. У березні раз на 10 днів дзвінок на хвилину, на дві. У квітні не було жодного зв’язку. Я тільки могла написати якимось побратимам чи парамедикам. Мені відповідали: «+» (тобто «живий» — СП).
11 травня він отримав поранення в ногу, але мені не зізнався. Побратими його мені писали про його військові успіхи. Сам він ніколи про це не розповідав. Тільки писав: «Капець, ти бачила на нашу честь мітинги в Америці, Польщі?». Я кажу: «Звісно, ви ж герої».
16 травня побратим Стаса скинув мені фотографію, як Стас виходить із заводу (16 травня за наказом командування ЗСУ бійці на Азовсталі припинили опір — СП). Побратим написав: «Стас передає, що дуже сильно тебе кохає і щоб ти дивилася новини». У цей момент якраз по всіх пабліках передавали, що відбувається евакуація з Азовсталі. Написали, що основна частина утримуватиметься в Оленівці.
Потім Стас зміг зателефонувати з полону, пара дзвінків лише. Востаннє я його чула 20 червня. У його мами був день народження, він передав їй привітання й сказав: «Все буде нормально, я обіцяю, що повернуся».
Сказав, що повернеться і ми обов’язково розпишемося. Що буде весілля, вже кількох побратимів запросив. Але, мабуть, цьому не судилося здійснитися.
Уночі з 28 на 29 липня, коли стався вибух в Оленівці, мені наснився сон, у якому Стас сказав: «З тобою все буде добре. Я буду тебе охороняти й оберігати». Я прокинулася в холодному поті й прочитала новину. Я почала дивитися всі відео, які постили звідти, фотографії. Помітила на якомусь уривку хлопця, який був дуже схожий на Стаса. Незгоріле тіло.
Його мама мені зателефонувала, я сказала: «Не може бути, щоб наш Стасик був там. З ним усе гаразд, я впевнена». Наступного дня мені надсилають списки. Там під 29 номером написано його прізвище.
Життя зупинилося. Я постійно заходжу в ці списки, мені здається, це помилка, щось не так там написано.
Я не знаю, що в останні дні з ним відбувалося. Я чекаю повернення його побратимів із полону. Вони розкажуть мені про останні дні його життя. Для мене це важливо. Я хочу це знати.
Стас мене готував, часто казав: «Довго за мене не плач, якщо я загину, живи далі, будуй майбутнє». Я думаю, хлопці все-таки розуміли, що з війни повернуться не всі. Тому я просто приймала це все. Чекала, молилася.
У мене залишилися з ним фотографії, відео, його речі. Хтось викидає речі, хтось продає. А я вирішила поки зберегти. Це його запах, його частинка, вона мені потрібна. Я забрала лише частину його речей: наша квартира в Маріуполі згоріла повністю.
Мені здається, мені було б простіше, якби в мене була дитина від нього. А з іншого боку, я розумію, що дитина постійно нагадувала б мені Стаса. Було б ще гірше.
Кажуть, час лікує, нові стосунки, ще щось. Та нічого не лікує. Але я намагаюся кайфувати від життя: я жива, здорова, є їжа. Поруч зі мною мої батьки. Але шкода, що немає його.
