Якщо до мене хтось на блокпосту доїбеться, я скажу: ти ж приїхав нас визволяти, хулі ти до мене доїбався?

Хрін його знає, ми от зараз з вами розмовляємо, а через півтори години, може, прилетить у мій будинок ракета, і ми вже з вами більше ніколи не побачимося. Зараз війна в місті.

Гуманітарна ситуація в Херсоні найхріновіша в житті. Наприклад, бабуся є голодна. Ми з хлопцями до неї приїжджаємо, вона виходить, плаче вся, мало не на коліна падає через те, що просто голодна. Ззовні нічого не надходить уже більше тижня. Точніше, надходить алкоголь, його легше знайти, ніж звичайну воду. Я просто ходжу вулицею, хочу попити, а мені навіть води не можуть налити, тому що немає ніде. Зате є алкоголь, і дуже багато. Мені здається, що вони спеціально затуплюють наш народ.

Ліки закінчилися майже повністю. Залишився лише Еутирокс для людей, які потребують цих ліків після аварії на атомній електростанції. У нас тут багато людей, які на ЧАЕС працювали раніше. У них зі щитовидкою проблеми. Боже, у нас такі ціни на ліки, аж сльози навертаються. Наприклад, Еутирокс коштував раніше 120 гривень, а місяць тому його вартість доходила до 900 гривень.

Усі просто почали заробляти гроші на війні. Уже багато хто дружить з росіянами, з Криму перевозять палені сигарети, продукцію, ліки і просто стоять на ринку. Заходиш на ринок і що хочеш почуєш, як на морському курорті. Кожен метр забитий якимось продавцем. Уже почали приймати рубль. На машині було написано: «Приймаємо долари, євро і рубль».

У нас тут почалися справжні 90-ті, вже й бандити повилазили. Вони не за Україну чи Росію, їх хвилює просто, як заробити грошей на людях. Якщо ви хочете потрапити в 90-ті, приїжджайте до нас. Я, звісно, не жив у той час, але з розповідей моїх батьків очевидно, що ми справді повернулися.

Є купа людей, які підтримують росіян. Але є й половина людей, які не підтримують. Їх набагато більше, ніж цих проросійських. Просто ж усі знають, що проросійських там охороняють, захищають. А деяких наших тут залякали до такої міри, що люди бояться виходити на вулицю навіть за продуктами. Різний менталітет у людей: половина просто підараси. Я перепрошую за це слово, просто справді так і є.

Хтось за Росію, хтось за Україну. Усі просто хочуть вижити. Мітинги проти окупантів тривають. Бігають наші, прапори російські виривають з корінням, спалюють, вивішують записки: «Окупант, бережися, ми знаємо де ти». Молодці хлопці, не здаються.

Маленькі хлопці 16 років сказали бабці проросійській: «Йди ти в сраку зі своїм прапором». Та пішла поскаржилась, і за це їх 4 дні шокером гатили. Мінімум 3–4 дні тримають. Є ті, хто не повертався звідти. Але більшість поверталися.

У Херсоні є таке місце, де тримають людей, «Скляшка» називається. Це комендатура, нібито поліція, типу вони стежать за порядком. Як у Росії Росгвардія. Боже, там так катують людей, у мене там стільки друзів уже було. Вони туди потрапляли за те, що, наприклад, на проросійських бовкнули щось, а ті пішли поскаржились, і їх забрали й лупцювали в підвалі за це. Ось мені розповіли ситуацію, яка там відбувалася. Там сидів пацан, у тому підвалі, його там били. І хтось із росіян сказав йому: «Цілуй х*й у капелюсі, ми тебе випустимо». Він сказав: «Що, серйозно? Давайте, поцілую». Його за це забили взагалі до напівсмерті й закрили в камері.

Бути волонтером у Херсоні зараз дуже небезпечно. Кілька днів тому обстріляли машину, в ній доставляли життєво необхідні ліки з Кривого Рогу. 10 людей поранених і троє вбитих, нашому водієві дуже сильно пощастило, він вижив. Він дзвонить мені вночі: «Богдане, можна я тебе попрошу?». Я кажу: «Що сталося?». Він каже: «Нас розстріляли. Я зараз доставляю поранених. Можеш, будь ласка, придивитися за моєю родиною?». А в нього там донька залишилася з бабусею хворою.

Нам, бувало, вдавалося з Миколаєва [продукти] провезти. Ми в машині все ховали під сидіннями, під обшивкою автомобіля. Але вже тиждень ніхто не може ні заїхати, ні завезти нічого. А тих, хто примудряється таємними шляхами проїхати, просто розстрілюють. Тому ми намагаємося зсередини максимально вичавлювати. Це настільки важко. Ми тут за будь-яку можливість хапаємося, зубами в неї вп’яємося.

Блокпости — це найгівняніше, що є в цій війні. Я от їхав бабусю свою провідати на дачу. Це 80 кілометрів від Херсона, треба проїхати 5 постів. На кожному посту стоять різні люди з різним менталітетом: хтось тебе може спокійно пропустити, а хтось скаже: «Та ти шо, хохол, йди на хрін звідси», хтось вискакує. Наприклад, ми сьогодні з батьком проїжджали, трохи перевищили швидкість. Той узяв автомат, на мене наставив. Я думаю: «Бля, ще зараз розстріляють за те, що швидкість перевищили». Він каже: «Ви що швидкість перевищуєте? Ви взагалі знаєте, де ви перебуваєте?».

5 постів — 5 різних пригод. Я, наприклад, питаю: «Чи є можливість доїхати до моєї дачі, щоб не потрапити ні в яку халепу?». Він каже: «Так а чого ви боїтеся, ми ж все-таки приїхали вас визволяти». Я такого ще не говорив, але я планую, що, якщо до мене хтось на посту доїбеться, я скажу: «Так ти ж приїхав нас визволяти, нахіба ти до мене доїбався». Охрінілі.

Ми вирішили з другом виїхати з Херсона, я думав, що прокатить, ніхто перевіряти мій телефон не буде, кому я потрібен. Приїжджаємо на блокпост, нам кажуть: «Роздягайтеся догола, показуйте торс, показуйте все, давайте телефон, показуйте Telegram, Tik-Tok, файли всі». Боже мій, я стою з голим торсом, він дивиться відеозвернення до Зеленського, яке я записав. Я вже прощаюся з життям, думаю: «Все, кирдик, коротше. Зараз заберуть». Зрештою він просто його прогортає, каже: «Що ти там бурмочеш?». Я такий: «Та ну, нісенітниця якась. Просто відеозвернення». Він каже: «Ладно, ладно». Наступне відео, як росіян фігачать. І мені кажуть: «А от за таке ти попав». Я в нього перепитую: «А за те, що я волонтерю, мені нічого не буде?». Він відповідає: «Ну як бачиш, я ж тебе не забрав». Я такий: «Я вас зрозумів». Зрештою мене відпустили. Тих волонтерів, які допомагають ЗСУ, виловлюють. Саме тих, хто збирає кошти на каски, на приціли.

Біженці до нас приїжджали зі східної половини країни, просили допомоги. Це найстрашніший випадок, про який мені розповідали. Людина займалася допомогою біженцям, переправляла їх на Миколаїв. Їх зупинили, і йому прострелили голову. Сказали: «Ой, вибачте, ми хотіли влучити по колесах». Він з сестрою був, сестру теж зачепило. Коротше, все дуже сумно в нас тут.