Текст публікації в Instagram
Переклад, створений ШІ, може містити помилки або неточності.
Вона плакала й ридала. Каже, на вокзалі жахіття коїться, купа трупів, купа поранених, прилетіло дві ракети. Ми одразу з чоловіком поїхали туди, вивозити звідти людей. Ми обдзвонили всіх знайомих, усі, хто міг, туди поїхали.
Забрали одного чоловіка, він був поранений. І коли ми привезли його до лікарні, виявилося, що в нього було дві куртки, і він їх загубив на вокзалі, а в куртках були документи. Ми повернулися на те місце, звідки його забрали, вони валялися на землі. У лікарні мені довелося обійти всі палати, перш ніж я його знайшла. Там було дуже багато поранених. Усі в крові, залито все кров’ю. Найімовірніше, це якісь касетні, бо в людей не те щоб одне поранення, а дуже багато різних осколкових поранень, усі посічені, всі в крові.
Ми віруючі люди, ми члени церкви, ми розуміємо, що хтось має залишитися тут і допомагати людям. Ми вивозимо людей до Краматорська на вокзал, тому що це єдина станція, звідки йдуть евакуаційні потяги. У нас залишилася одна-єдина дорога на Дніпро, іншої дороги немає і виїхати нікуди. І ось її вже двічі намагалися підірвати, якщо її підірвуть, то все, нікуди ніхто не зможе евакуюватися.
Ми прийшли до кімнати, куди вони відвели сім’ї з дітьми, і мені там впала в очі сім’я, їх дуже сильно трусило. Жінка, чоловік і місячна дитина. Вона кричала, а вони не могли її заспокоїти, бо їм було дуже погано. І я одразу кажу: «Поїдете з нами?» Вони взагалі нічого не запитали. «Так, поїдемо», — похапали речі й вручили мені дитину. Вже коли їхали в машині, чоловік ніби отямився: «Ви взагалі хто? Ми куди їдемо?» Я йому пояснила, показала свої документи: «У нас евакуаційні автобуси, ми вас посадимо і ви сьогодні ж поїдете на Дніпро». Він сидить, і як давай ридати: «Куди завгодно, подалі звідси!» І потім вони мені розповіли — вони стояли на пероні, куди прилетіла бомба.
Їх вибуховою хвилею відкинуло. Вони впали, і дитина в них впала. Ми коли їхали, вона в них була загорнута дуже — у різні рушники, ковдри — все, що, мабуть, у них було в валізах. Я кажу: «Їй же жарко, вона тому плаче». А вони: «Ні, якщо зараз щось буде, в неї прилетить, осколки чи щось…» Дуже перелякані, загорнули її в усе, що тільки можна. Кажуть: «Вона в нас була в одному одязі, коли ми впали».
Я думала, яка в мене може бути реакція, якщо я побачу тіла, мама питала, як ти реагуватимеш, якщо побачиш відірвані руки-ноги. Я думала, що в мене одразу серцевий напад буде, серце зупиниться. Але коли я йшла там, у мене взагалі жодної думки, я просто йшла й дивилася, де хоч хтось живий. Коли я зайшла, з купи людей побачила цю сім’ю, які просто були не в змозі що-небудь із собою зробити, а в них ще зовсім маленька дитина. Ну й усе, я їх забрала. Я не знаю, що ще сказати.
Я дуже люблю дітей, у мене завжди серце боліло за дітей. І мені, коли батьки зателефонували, сказали, що підірвали… У мене була одна мета — допомогти саме дітям. Я на старих не дивилася, можливо, це неправильно… і на поранених. Жінки й діти. Єдине — вивезти якнайшвидше звідти дітей, щоб вони цього не бачили. Я не можу по-іншому, я не можу спокійно сидіти. Я не можу кудись поїхати, тому що ніби всі ці діти — вони мені рідні. Я знаю, що там сьогодні загинуло 5 кг дітей. Я… я бачила ту коляску з дитиною.
