Текст публікації в Instagram
Переклад, створений ШІ, може містити помилки або неточності.
Я приїхала до Росії провідати близьких 21-го вересня вранці. Треба було розвернутися й валити назад одразу ж після звернення. Але я цього не зробила. Дуже даремно.
Назад я добиралася потягом до Москви, потім до Мінеральних Вод літаком, потім — потягом до Владикавказа. 2,5 дні це зайняло, бо день в день квитки хрін знайдеш.
Приїхала до Владикавказа 26-го, взяла таксі за 2000 до початку заторів. І звідти з важезним рюкзаком і валізою 15 км перла пішки. Дуже важко й спекотно було. Коліщатка всі розхерачилися у валізи, поки доїхала. Шлях зайняв 5–6 годин до КПП (контрольно-пропускний пункт — СП).
Поки йшла, не було жодного працюючого магазину. Вони були закриті й майже без продуктів. Воду набрати можна тільки в одному місці — кран. Можливо, я вже підхопила якихось глистів звідти. Або в річці, але звідти точно не варто пити, бо люди ходять туди в туалет. Взагалі скрізь ходять у туалет, бо більше нема де. Дорогою в Ларс є хоча б кущі, а на нейтральній [території] з двох боків обрив. Хочеш сходити в туалет — проси людей гасити фари або забувай про сором.
Я зустріла біля КПП машину друзів — вони стояли вже четверо діб, я просто підсіла до них. І ми продовжили стояти в заторі. Хлопцям було дуже погано, бо чотири дні без зручностей і нормального сну — це жах.
Цього дня туди пригнали БТР. Це для того, щоб залякати місцевий народ. Гібедедешники (співробітники ДПС — СП), місцеві водії й просто ділові люди там мільйони рубають. Старі розхерачені радянські велики продають по 50 тисяч, проїхати до КПП у супроводі ментів — 200 тисяч, переміститися в заторі ближче на 200 метрів — 40 тисяч, бензин — 60 тисяч. Багатьох по-справжньому обманюють. А ночами ця мафія влаштовує бійки й перестрілки. Нібито саме для контролю цього всього й прислали БТР.
Російський КПП ми пройшли о 21–22 годині. Мені як дівчині жодного питання не задали. Моїх хлопців питали про військовозобов’язаність і мобілізацію. І тут стався піздець. Одного хлопця не пропустили. Йому сказали: «Повістка прийшла». Ми всі в паніці, дуже засмутилися, попрощалися, друга відвели.
Минає 2 години, ми стоїмо в черзі на нейтралці, і тут він підбігає. Нам здалося, що в нас уже галюцинації від голоду, холоду й недосипу.
Виявилося, що йобані прикордонники заводять чоловіків, бажано з маленькими дітьми, в кабінети й лякають повістками. Обіцяють вирішити проблеми за винагороду. На щастя, мій друг виявився спритним, він максимально спокійно вимагав перевірки або письмової відмови. Так, на кордонах справді розвертають за списками (тих, хто підлягає мобілізації — СП), але, крім цього, мрази прикордонні, сподіваючись на недосип, втому й страхи людей, тиснуть на хворе й вимагають хабарі.
Нейтралку ми стояли з 22–23 години до 8 ранку. Все було просто мертво, тому ми намагалися спати. Усе тіло зараз у синцях від того, що в одній позі сидиш, купа речей, машина не велика. Але наявність машини там — привілей. Так, машина рухається повільніше за пішохода чи велосипеда, але в нас є можливість погрітися. Хоча дуже холодно навіть у машині з пічкою. У них же вночі для сну є тільки тунелі з мишами й дьюті-фрі біля грузинського КПП, де люди сплять одне на одному. Хтось ставить намети.
До нас сідали хлопці й дуже злякано питали, скільки коштує погрітися. Ми, звісно, пускали просто так, бо це піздець — брати гроші за те, щоб людина не померла в горах уночі від холоду! Ще в нас просили їжі. Залишався тільки хліб, роздали. Злякано просили грошей. Мафія, яка там мільйони рубає, здається, зламала психіку більшої частини затору.
На грузинському кордоні окремо розривається серце за хлопців із Північного Кавказу. Якщо ви подолали шлях, але в паспорті місце народження — Грозний, наприклад, готуйтеся ще 2–3 доби ночувати на картонці біля грузинського КПП. Навіть якщо ви крутий айтішник, що жив у Пітері, але народилися не в той час і не в тому місці, вас будуть допитувати й мурижити, і не факт, що пустять.
Там не просто затор, а справжня гуманітарна катастрофа, до цього треба привернути якомога більше уваги. Допомоги людям там не надають, найчастіше розводять на гроші й кидають. Є машина швидкої допомоги, місце в якій через КПП коштує 30 000 рублів. Гроші рубаються абсолютно на всьому.
Немає їжі, немає води, не можна по-людськи сходити в туалет, не можна помитися, не можна поспати. Твоє життя проходить у заторі. День за днем. Тільки гори трохи змінюються залежно від того, Чмі це чи Нижній Ларс. Їхати з дітьми чи собаками — окреме випробування. Усі діти, яких я бачила, були брудні й голодні. Про дорослих взагалі мовчу.
У Верхньому Ларсі люди втрачають свою людяність. Пройти його за добу — величезна удача. Тільки тепер, коли я в безпеці й удома, до мене доходить, що я там пройшла й що я там бачила. Мені здається, у мене свого роду ПТСР від цього всього, треба до психотерапевта терміново. І це тільки доба, а як бути з тими, хто, як мої друзі, четверо з половиною діб там простояли?
І все це на тлі повного піздецю в чаті Верхнього Ларса й чаті «Єбанутий Ларс». Другий був моїм улюбленим пабліком останнього тижня. Я усвідомлювала, що людям важко, але угоряла над тупими питаннями. Так от, хрін я ще посміюся над чимось. Тупість питань, які я читала, не перебуваючи там, тепер для мене прояснилася.
Ти стоїш у пеклі без усього. Мільйон новин за секунду. Страшний новинний фон. Скоріш за все в тебе плачуть діти. Не факт, що тебе пропустять. Будь-які тупі питання в чаті виправдані станом людей, і більше я над цим сміятися не буду.
