Текст публікації в Instagram
Переклад, створений ШІ, може містити помилки або неточності.
У перші дні війни я бачив, що багато людей почали активно висловлювати свою позицію, хтось намагається допомогти, радить благодійні фонди для збору пожертв. Лія Ахеджакова 10 000 $ пожертвувала — незрозуміло, був це фейк чи ні, але на мене сильне враження справило.
Я від обурення теж не міг залишитися осторонь і вирішив якось допомогти. Я знав, що є варіанти анонімного пожертвування через криптовалюти чи ще якось, але вирішив піти офіційним шляхом: на сайті Національного банку України були розміщені реквізити й стаття про те, що вони збирають кошти на підтримку й відновлення України. Я вирішив, що добре б це зробити публічно, і нічого боятися. Я здійснив пожертвування в 60 000 рублів через онлайн-банк, зробив звичайний SWIFT-переказ за реквізитами.
27 лютого я в новинах побачив, що Генеральна прокуратура дала роз’яснення про те, що фінансова підтримка [України] може бути розцінена як державна зрада. Увесь цей час платіж був у статусі «в обробці». Я занервував і захотів платіж скасувати. Спробував це зробити через службу підтримки [банку], але там сказали: «Скасувати нічого не можна, він дійсно в обробці. Спробуйте через менеджера в банку». У мене в банку є персональний менеджер, і наступного дня ми оформили заявку, щоб платіж скасувати. 1 березня платіж було скасовано, і гроші повернулися мені на рахунок. Я трохи заспокоївся.
А 3 березня все закрутилося. Спочатку всередині банку стала відома інформація, мої безпосередні керівники сказали: «Ну гаразд, давайте розбиратися». [Вони] не те щоб з розумінням поставилися, але й без якоїсь критики.
Зі мною попросили поговорити службу безпеки банку. За підсумками цього спілкування сказали: «У нас питань до тебе немає, але з банку треба буде звільнитися. Це позиція керівництва. Зараз ситуація вляжеться, потім можеш піти в інший банк, можеш через рік повернутися, але рішення прийнято. Тому давай за обопільною згодою». Я кажу: «Блін, капець. 11 років коту під хвіст». Думав, потім піду до керівника, зараз за тиждень вляжеться, про щось домовлюся.
Увечері того ж дня мене попросили ще раз до безпечників зайти. Я думав, що вони, може, будуть клопотати перед керівництвом банку, щоб переглянути рішення. Приходжу в кабінет, а там співробітники місцевого управління ФСБ. Блін, капець.
За всіма великими банками є закріплений співробітник ФСБ, який, якщо щось стосується їхньої справи, приїжджає. Це не пов’язано з війною, завжди так було. За нашим банком був закріплений свій співробітник. Усі безпечники й цей із ФСБ спілкувалися, видно, що вони не вперше [бачилися]. Навіть не знав, що таке буває.
Ми досить довго з ним спілкувалися, практично до самої ночі. Для мене це був перший такий досвід. Вони все записували в протокол опитування: «Ким працюєш? Хто батьки? Хто брат і сестра? Яких політичних поглядів? Як ситуація сталася? Чи є хтось в Україні? Як ставишся до „ДНР“ і „ЛНР“? Чи знав, що 8 років війна йде?». Я кажу: «Яка війна? У мене взагалі не було такого розуміння, що там 8 років щось іде».
Питали ще: «Чому вирішив допомогти? Що наштовхнуло? Хто радив?». Я, звісно, злякався, розповів усе як є: ніхто нічого не радив, це не з чиєїсь вказівки, просто виходячи з високого емоційного переживання й співчуття до звичайних людей. Хлопець із ФСБ ніби проникся. До кінця мені не було зрозуміло: вони грають із себе хороших людей із розумінням, чи це хитрощі.
[Співробітник ФСБ] сказав: «Незважаючи на те що гроші повернулися, [і] нікому жодні кошти не дійшли, сам факт переказу мав місце. Тому склад злочину є. Це стаття про державну зраду, за цією статтею від 12 до 20 років». Єдине, у цій статті є примітка про те, що, якщо обвинувачений добровільним і своєчасним повідомленням сприяє запобіганню шкоди, то можна уникнути покарання. Справу порушують у будь-якому разі, але вона одразу ж припиняється. Це рішення про припинення приймає слідчий, який порушує справу. Це малоймовірно.
Той, хто опитування проводив, поїхав, але передав [мене] двом іншим співробітникам ФСБ. У їхній машині мене довезли до мого дому, провели огляд квартири, подивилися ноутбуки, телефони, яка техніка є, яка інформація в ноутбуках зберігається. Ще в банку перший співробітник вилучив основний мобільний телефон, вдома вилучили мій особистий ноутбук.
Вони намагалися зрозуміти, хто надоумив [мене перевести гроші] або, може, я в якихось групах, спільнотах перебуваю. Потім, після квартири, проїхали в Управління ФСБ, де ще раз під запис вони попросили проговорити все те саме, що описував перший їхній співробітник. Я, звісно, не знаю, правильно я зробив чи ні, я розповів усе як є.
Пізно вночі мене відпустили з Управління ФСБ.
Мені сказали: «Ну все, ми зараз будемо розбиратися. Тебе, можливо, слідчий викличе для подальших показань. Живи звичайним життям». Тут уже складно жити звичайним життям. Я до 12 чи години ночі повернувся додому. Поспілкувавшись із братом, колегами, знайомими, вирішив тієї ж ночі [вилетіти з країни]. На найближчому рейсі о 5 ранку й полетів.
Коли мені пояснили, яка стаття інкримінується, які там строки, я був украй засмучений, м’яко кажучи. Звісно, страх дуже великий. Мені адвокат сказав, що, поки я виїхав, їм невигідно порушувати справу, щоб вона «висіла», у них же теж є своя статистика, звіти. Вони зробили позначку — як тільки я повернуся, на кордоні в митників з’явиться галочка, що я кордон перетнув, і вони одразу ж можуть порушити справу.
У найгіршому сценарії — це 15 років не повертатися на батьківщину, строк давності за цією статтею. Звісно ж, мені цього не хотілося б, я дуже хотів би повернутися. Мені адвокат сказав, у будь-якому разі треба, щоб ця війна закінчилася. Треба подивитися, як будуть діяти за такими ж кейсами, чи будуть порушувати справи. Зі слів адвоката, ФСБ зараз почала [робити] наголос на справу проти іншої людини, яка фінансову підтримку [українцям] надавала.
